«Відносно пропаганди я одержав такі інструкції: виїхати в терен по селах, скликати збори селян і, виступаючи, поширювати самостійницькі ідеї. Це був час після послідовних трьох окупацій наших земель та час воєнних дій у цілому світі. Населення в першу чергу треба було освідомити, яку воно повинно зайняти поставу супроти кого. Треба було порівняти окупації: польську і більшовицьку з німецькою та зробити відповідні висновки, якими повинні керуватися українці. Такі були доручення по пропаганді.
Відносно шкільництва треба було зробити:
а) провірити, чи всі школи в районі урухомлені; якщо ні, то урухомити;
б) зробити потрібний ремонт шкіл; якщо знищені будинки чи устаткування, то при помочі місцевого населення треба було довести це до порядку;
в) сконтролювати, чи всі діти ходять на науку; якщо ні, то зарядити обов’язкове навчання. При цьому учителям дати зарядження, щоб зробили поіменні списки всіх дітей шкільного віку на те, щоб тих, які не відвідуватимуть шкіл, притягнути до науки;
г) зробити порядок з підручниками; анулювати те, що є в більшовицьких підручниках комуністичне, одночасно поробити старання, щоб дістати старих польських підручників і з них вчити дітей;
д) зарядити збірку грошей, частинно від шкільної дітвори, а частинно від населення, щоб було за що купити шкільне приладдя (спроваджували з Галичини);
е) сконтактуватися з двома підрайоновими шкільництва Меркуром і Чорним та передати їм згадані вище інструкції (в третьому кущі я мав заступати підрайонового сам).
Одержавши такі інструкції, я виїхав у терен, щоб переводити їх в життя. В першу чергу поїхав у с. Колодно. Там зробив зібрання селян, зробив виступ, на якому розповів селянам про міжнародне положення та ситуацію, в якій зараз знаходиться Україна і яку поставу повинні зайняти українці відносно німців, більшовиків, поляків. Перевів бесіди з учителями та передав їм інструкції відносно роботи в школі.
Після цього робив виступи майже по всіх селах району. Всі промови були приблизно одного характеру: порівняння окупацій, обговорення міжнародної ситуації, яку поставу повинні зайняти українці супроти німців, більшовиків і т.п. Зі шкільництва: організував школи в сс. Бабії, Олишківці, Витківці, Діброва, Коханівка, Ришківці [Оришківці], на Заруденських хуторах і Колодні – Лісовиччині. До цих шкіл підібрано кадри та пущено в рух навчання. Це зробив я особисто. В інших селах району передав інструкції по шкільництві двом підрайоновим Меркурові і Чорному. Отже в 1942-43 рр. всі школи в районі, крім школи в м. Вишнівці, були під зарядом ОУН й у них велося навчання по поданих інструкціях, які заключалися в тому, щоб якнайбільше освідомити молодь націо нально, прищипити у них любов до України, до свого народу, а ненависть до своїх окупантів.
З часом референтуру пропаганди я передав дг. Шилові, а сам остався тільки при шкільництві й виконував цю роботу аж до приходу більшовиків. Звітів я не писав. Замість звітування робив відчити зі своєї роботи перед райпроводом ОУН, а коли був Оса, то перед ним. Інструкції діставав від Оси, або Кобця. Вони являлися моїми зверхниками. В м-ці березні 1944 р. моє село окупували більшовицькі війська. З їх приходом робота ОУН припинилася, бо за військом прийшла армія НКВД-НКГБ, яка нищила кожен прояв національного українського життя. Всі дотеперішні активні і пасивні працівники ОУН порозбігалися по різних місцях, бо вдома не тільки сидіти й працювати, але й скриватися не було змоги. Більшовики почали робити арештування, переслідування та примінювати терор до винних в їхньому розумінні. Всіх мужчин, придатних до військової служби, змобілізували в ЧА та відіслали на фронт, багато непридатного до війська населення вивезли на роботи в Донбас і інші ромислові центри СРСР, внаслідок чого по селах запанувала пустка та переляк.
Ще перед приходом більшовиків кадри ОУН дістали наказ не йти в ЧА, а скриватися й після переходу фронту знову продовжувати революційно-визвольну протибільшовицьку боротьбу. Як тільки прийшли більшовики, я скрився. Ховався в лісі біля свого села у криївці, яку викопали ще за німців. Зі мною разом перебували: Сергій (пізніше згинув), Марцинюк Семен (зараз вдома), Кудринський Ігор (зараз вдома), Вальчук з Ришнівки] (не знаю де зараз), Зубак з Ришнівецьких хуторів (пішов у ЧА). Скривався около двож тижнів. Після цього, переконавшись, що всі мужчини є вдома (мобілізації ще не було), рішив перебувати вдома й не скриватися. Так і зробив. До цього причинилося також те, що більшовики робили по селах поіменні списки всіх військовозобов’язаних мужчин від 18+50 років. Після цього як я прийшов додому, зараз проголосили мобілізацію. Щоб ненаражувати на репресії родини, я вирішив зголоситися на воєнкомат, думаючи, що в ЧА мене не візьмуть, бо маю зломану праву руку, яка не згинається в лікті. Це було десь коло 23, 25.3.1944 р. Всіх мужчин на воєнкомат пішло 72. Після комісії звільнили мене й забронювали як учителя, та звільнили ще Чумадевського Івана (каліка на ноги).
Повернувшись додому я почав організувати науку в школі. Зорганізував і приступив до навчання. Однак це було не довго. Вже по місяцеві часу мені прийшла повістка явитися в райвійськкомат. На перше покликання я не пішов. Тоді прийшло друге повідомлення. Я знову не пішов, а пішов у ліс і став скриватися. Тоді до моєї родини прийшов голова с/ради зі с. Діброви Литвин Уліян (зліквідований повстанцями в 1944 р.) й став страхати родину, що коли не піду, то більшовики зруйнують господарство та заберуть на Сибір і т. п. Крім цього запевняв, що тільки провірять документи і я дальше буду учителювати. Після такого підступу я рішився піти в район. 2.5.1944 р. разом з головою с/ради Литвином У. я поїхав у район. Зголосився у райвійськкомат. Там забрали від мене видану раніше справку, зареєстрували і замкнули в окрему кімнату, де я застав уже з 3 мужчин (прізвищ їх вже не пригадую, всі з Вишнівецького р-ну). Після мене пригнали ще зі с. Башуки 10-ть осіб. З учителів був тоді забраний учитель Вишнівецької школи. В районі ми побули два, чи три дні, після чого нас під конвоєм відставили в с. Валахівку, Збаразького р-ну. У Валахівці були 4, чи 5 днів. За цей час тут назбиралося вже з 2-3 тисячі людей. Звідси нас відставили на станцію в Максимівку, тут погрузили до товарних вагонів і через Підволочиська, Гречани, Жмеринку, Вінницю – повезли на Київ. Під самим Києвом частина поїхала на Білу Церкву, а частина і я з нею поїхала в Київ.
В Києві на станції нас передали іншій проводячій бригаді, яка транспортувала нас через Дарницю, Суми, Казань (тут стояли пару днів і ходили на базар, щоб купити щось з’їсти) на станцію Сурок в Марійську АРСР. Їхали 17-18 днів і приїхали десь около 24-25.5.1944 р. На станції Сурок нас вигрузили й конвоїри пігнали в ліс, віддалений від станції 1,5 – 2 кілометри, де приказали робити “салаші” для відпочинку. Коли вже були готові “салаші” (бараки), всіх пігнали в баню, очистили й видали старе військове обмундирування та військову білизну.Кілька днів після цього нас поділили на зразок війська по ротам і взводам. Я попав у 7 роту, 8 взвод. Командиром взводу був Коломиєць (західняк, з Тернопільської обл., років около 25, середнього росту, чорнявий, обличчя довге, ніс рівний, довгий, очі сиві). Командиром роти був Стасюк (західняк, з Тернопільської обл., високий, років 30-ть, чорнявий, очі чорні, обличчя овальне, ніс острий). Так ми провели до кінця місяця травня 1944 р., без жодного заняття. Около 2-3 червня 1944 р. відбулася реєстрація. Кожного змобілізованого викликали до спеціального бараку (салаша), де перепроваджували опис особи, опис одягу, який здали і одержували, станздоров’я, докладну домашню адресу, освіту, партійність, фах, стан сім’ї, соціальний стан. Це все вписувалося в спеціально приготовлених бланках, які опісля давали до підпису. Під час тієї реєстрації я замість середньої освіти записав собі 4 кл. нар. школи, а замість фаху учитель, – записав рільник. Це я зробив тому, щоб не звертали на мене уваги, бо думав, що на учителів будуть звертати спеціальну увагу й на кожному кроці будуть чіплятися. По кількох днях всіх мешканців нашого “салаша” вигнали на подвір’я, вистроїли в ряди й командир скомандував, щоб піднести руки вверх. Після цього зробили ревізію біля кожного й позабирали всі документи. Від мене забрали учительську трудову книжку, яка залишилася в мене ще з 1940 р. і учительську справку з 1940 р. При реєстрації я прямо забув за ці документи, а як на справці, так і в трудовій книжці була зазначена моя освіта (середня) й те, що я по фаху учитель. Ці документи забрали до полкової канцелярії до перевірки, а нас розпустили. По кількох днях знову зібрали всіх, після чого говорив полковник (прізвища не знаю, з обличчя пізнати, що жид, років 45-50-ть). Говорив, що треба мирною працею допомагати Червоній Армії на фронтах, треба дружно і серйозно взятися за роботу, бо ворог грізний і хоч уже розбитий, то далеко ще до його повної ліквідації. Ще треба багато зусиль радянських людей, щоб зробити його нешкідливим для культури і цивілізації світу. Після цього перейшов на локальні теми. Говорив, що між зібраними є такі, що не бажають працювати для добра СРСР, який цілому світові несе волю і добробут. Це різні націоналісти, “бандерівці”, мельниківці, петлюрівці і т.п. Вони, щоб не стати до належної роботи, чи в якихсь інших цілях, замість середньої і вищої освіти, пописали собі лише по 2, 3, 4 кл. нар. Школи (при цьому мені так і затерпла шкіра). Після розмови почав поіменно викликати набік. Викликав нас 17 осіб. (Як я пізніше довідався від цих викликаних в розмовах, то всі вони зменшили собі освіту). До кожного викликаного давали по 3-4 військових охорони. Вони говорили, що за фальшування документів нас розстріляють. Після закінчення цієї “операції”, нас всіх повели до столової на обід. Там нам дали по тарілці супу (популярно її називали “баландою”) та десь по дві деки каші ячмінної (такі харчі в цій столовій ми одержували три рази денно від часу приїзду і дальше аж до кінця нашого перебування в Марійській АРСР). Після обіду перед столовою мене стрінув фельдшер, з яким я запізнався вже раніше. Він походив з Кубані, українець, 25-26 років, прізвища його не знаю, на ім’я Петро, говорив, що його батьки виселені туди з України. Він запропонував мені йти до роботи у санчасть, бо знав, що я обзнакомлений з латинською мовою (йому я признався про те, ще перед тим, як реєструвалися, прямо несвідомо). Я погодився на його пропозицію, але сказав, що не знаю, чи можу, бо приарештований. Він поговорив щось з капітаном, який нас проводив, після чого забрав мене зі собою. Санчасть поміщалася в окремо зробленому “салаші”, віддаленому около двох кілометрів від наших “салашів”. Обслуговувала вона змобілізованих, які перебували в цьому лісі. Крім мужчин, працювали там також і жінки (санітарки). Прийшовши, я зараз взявся до роботи. Згаданий фельдшер дав мені завдання переписувати бланки хворих (один примірник залишали в архіві). На другий день, коли я пішов на обід у свій “салаш”, мене покликав лейтенант. (Пізніше я довідався, що його фамілія Костробін О.Д.). До цього часу я його ще не бачив. Говорив по руськи, у військовому уніформі, в чоботах, пілотці зі зеленими околушками. Погонів не мав (про це, що він лейтенант я довідався від хлопців). Разом зі мною покликав також Ладановського з Львівської області, який говорив мені, що був під час німецької окупації надрайрефом господарки в ОУН і має вищу освіту, Фурмана з Тернопільської області, Гупала Івана з Тернопільської області та інших, прізвищ яких вже не пригадую. Всіх було нас 8 чи 9-ть осіб. Після цього всіх забрав у ліс, у віддалі 2 кілометри від “салашів”. Тут нас залишив (без охорони), а зі собою забрав Ладановського і відійшов з ним може 100-150 метрів, де щось говорив з ним 15-20 хвилин. Коли повернувся Ладановський, сказав, щоб ішов Фурман. Ладановський, вернувшись від цього лейтенанта, на запитання хлопців, що таке, тільки крутив головою і сказав, що біда. Коли прийшов Фурман, його вже нічого не питали. Кожен чекав своєї черги. Фурман сказав, щоб я йшов до лейтенанта. Коли я прийшов, він сказав, щоб сісти напроти нього на землі (сам також сидів на землі на горбочку) й почав питати: як прізвище, ім’я та по-батькові, звідки, яка сім’я, скільки землі, чим займався, яка освіта і т.п. Після цього питав, які я знаю політичні партії. При цьому, перепитуючи, вичислив мені щось з 10-ть партій, як-от: бандерівську, мельниківську, петлюрівську, власовську, бульбівську, “Строніцтво Людове”, УПА, ОУН. Я відповів, що не знаю жодної партії. Після цього спитав, яку я маю освіту. Я сказав, що середньо-педагогічну. Це він занотував у записнику. Опісля спитав, чи є хто з мого села в Марійській АРСР. Я відповів, що нема, бо я учителював і пішов на мобілізацію після всіх. Опісля питав чи є в моєму “салаші” штунди, чи є штунди у моєму селі, як прізвище старости (голова сільської управи за німців) та де він є. Я відповів, що старостою був Литвин Уліян, який залишився вдома. Тепер він знову головою с/ради. На цьому закінчив питати й відправив до гурту, доручивши покликати одного з тих, що осталися (не знаю вже кого, правдоподібно якогось Нечая). Мене питав около 15-ть хвилин.
Вернувшись до гурту, чекав аж перекличе всіх. На тему слідства з ніким нічого не говорив. Коли цей лейтенант всіх перекликав, прийшов з останнім до гурту і всіх забрав та повів до “салашів”. Тут розпустив. На другий день я пішов до роботи в санчасть. Коли прибув на обід, згаданий лейтенант знову покликав мене та ще 6-7 осіб, але вже свіжих. З тих, що покликав попереднього дня був Ладановський, Фурман та ще хтось, але прізвища вже не пригадую. Цей раз знову покликав нас у ліс (в інше місце, не те саме). Тут знову залишаючи нас разом, забрав одного зі собою і щось з ним говорив. Цей, що говорив з ним вертався, покликав слідуючого і так аж до кінця. Мене покликав третього. Прийшовши до лейтенанта, він сказав, щоб сісти перед ним та спитав прізвище, ім’я, адресу, склад сім’ї, соціальний стан, освіту, фах. При цьому все перевіряв, дивлячись у записну книжку. Перепитавши це все, спитав, до якої партії я належав. Я відповів, що до жодної партії не належав. У відповідь він вдарив мене в обличчя й дальше настирливо питав, до якої партії я належав, та які ще знаю, крім цієї, що належав. Я не признавався і весь час твердив, що до жодної партії не належав і жодної не знаю. По яких 5-6 хвилинах перестав питати про партії, а став точніше розпитувати про голову сільської управи, який був за німців. Питав, хто і коли наставив (німці чи селяни), хто був перед ним, чим був до того часу, що робив, чи часто їздив у район до німців, чи стрічався з німцями, чи молодий чи старий і т.п.»
Продовження буде.
МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ