Коронавірусна паніка у світі та в Україні спонукала заглибитися в історію. Адже наше населення не каже незрозуміле слово «коронавірус», а називає цю напасть, як у давнину – чумою чи холерою. Може, через це серед багатьох така середньовічна реакція. Та, зрештою, середньовіччя, середньовіччям, пише Свобода. А у серпні 1970 року від холери в Одесі померли 20 людей, на обсервації перебували 87 тисяч осіб, 50 тисяч вивезли автобусами, поїздами, літаками. Місто й околиці оточили військові та міліція. На боротьбу з холерою залучили найкращих лікарів. Вже у вересні «блокаду» Одеси зняли, нових випадків захворювання не фіксували. Незважаючи на неймовірні зусилля КДБ, інформація про хворобу докотилася й до Тернопільщини, адже в розпалі був курортний сезон.
Холера, москалі та ікона
Так, 13 серпня 1970 р. у Тернополі на привокзальній площі затримали 50-річного Володимира Палицю, який будучи напідпитку, вигукував, що холеру в Одесу завезли москалі. Відлупцювали його за поширення паніки і порушили кримінальну справу.
У селі Башківці Шумського району 80-річна Анна Яремчук розповіла односельчанам, що у неї вдома оновилася ікона. 14 серпня додому до жінки прийшли близько 70 віруючих із сусідніх сіл. «Дехто з присутніх витлумачив оновлення ікони і спалах холери як ознаку зміни політичного ладу в країні. При цьому зазначалося, що подібні події мали місце напередодні Другої світової війни (літо 1939 року), в результаті чого настали великі політичні зміни. Так буде і зараз», – рапортували співробітники держбезпеки. Працівники райради приїхали в село і вилучили ікону.
Пошесті найдавніших часів та перші згадки про них у Тернополі
В одному з минулорічних номерів газети ми писали про епідемії, які лютували у нашому краї. У зв’язку зі спалахом коронавірусу нині розповімо нашим читачам, як рятувалися наші прадіди від епідемій.
Через брак даних нам важко дослідити низку фактів до 18 століття, коли були епідемії на Тернопільщині. Та й через відсутність лікарів люди не знали про ті чи інші захворювання. Хоча збереглися перекази і легенди про заснування багатьох населених пунктів краю, які виникали вже після того, як місцеве населення вимерло від чуми та холери. Зокрема, село Великі Чорнокінці Чортківського району, за легендою, до початку другої половини 17 ст. називалося Боднарі, згодом – Чорні Коні. Під час холери поширилися чутки: якщо поселення тричі оборати чорними волами, то хвороба зникне. Оскільки у селі не було чорних волів, то вирішили здійснити ритуал чорними кіньми. Може, саме тому село почали називати Чорнокінцями.
Перекази переказами, але злиденні побутові умови позначалися на загальноцивілізаційних показниках: панувала антисанітарія; епідемії віспи, тифу, скарлатини, дизентерії спричиняли високий рівень смертності, особливо поміж дітей. Візьмімо для прикладу Тернопіль. У місті до 1880-х років майже не було державної медичної служби: діяла лише одна лікарня на 75 ліжок. Протягом 1881–1890 рр. у Тернополі тільки від інфекційних захворювань (віспи, тифу, скарлатини, дифтерії, кору, дизентерії) щорічно помирало понад 1200 осіб. Варто зазначити, що Тернопіль ще у 1770 р. зазнав дошкульної епідемії чуми, внаслідок якої померло майже 10 тисяч мешканців. Наступна велика епідемія страшного захворювання лютувала в Тернополі й на його околицях у 1778 році. А епідемія азійської холери 1831 р. забрала життя 10% населення міста. Відомо також, що у 1887 р. Тернопіль охопила епідемія віспи. Тоді у повіті померли 4765 осіб.
Пам’ятки смертоносних пошестей і як від них рятувалися
У багатьох населених пунктах краю збереглися сліди страшних епідемій – цвинтарі та могили (Бишки Козівського, Мшанець Теребовлянського, Озерна Зборівського районів та ін.). На вшанування пам’яті жертв чуми встановлені пам’ятні хрести, каплички, зокрема у с. Великий Глибочок Тернопільського (капличка і пам’ятний знак жителям села, які загинули від епідемії холери; 1777 р., зруйновано 1961 р., відновлено у 1991 р.), Личківці на Гусятинщині (фігура-монумент «Тіням померлих душ» – жертвам епідемії холери 1830–1831 рр.), Панівці Борівського району (на пам’ять про мешканців, які померли на вул. Помірки), Застінка Тернопільського (кам’яний хрест з написом: «Цей хрест збудований Григорієм Мацківим у 1831 р. в час епідемії холери. Відновлений онуками і правнуками 1933 р.»), Кип’ячка Тернопільського району (хрест захисту населення від епідемій, холери, 19 ст.), Мозолівка Підгаєцького (пам’ятний хрест жертвам чуми, 1914 р.), Залужжя (кам’яний хрест «Голгофа» на пам’ять про епідемію; відновлений 2000 р.); Якимівці Лановецького (була каплиця біля могили жителів села, які померли від епідемії чуми; за часів радянської влади її зруйнували; у 1988 р. на тому самому місці спорудили нову), Самолусківці Гусятинського (пам’ятний хрест померлим від холери; 1896 р., відновлений у 1990 р.), Турильче Борщівського (за пожертви сім’ї Данильцевих відновлено хрест з чорного граніту – пам’ять про пошесть холери), Берем’яни Бучацького (17 ст., як пам’ятка про те, що жителі села пережили чуму), Стегниківці Тернопільського (1850 р., фігура на пам’ять про велику пошесть), Староміщина Підволочиського (пам’ятний хрест на згадку про велику пожежу та епідемію; 19 ст., відновлений у 1990-х), Добрівляни Заліщицького (споруджено пам’ятники загиблим від чуми; 1896 р.), Залужжя Бережанського (встановлено кам’яний хрест на пам’ять про епідемію чуми; 1916 р.), Висічка Борщівського (1918 р., полеглим від тифу), Блищанка Заліщицького району (18 ст., хрест на честь спасіння від холери і чуми). Під час епідемії чуми у Великих Гаях переховувалися міщани Тернополя. Свідчення цього – гробниця з пам’ятником, на якому напис: “Тут переховувався від чуми, тут умер, тут його і заховали разом з дружиною й дітьми Ст. Броярка 1770 р.”.
Цікава історія спорудження фігури у с. Старий Почаїв Кременецького району. У 1930-х роках селом пронісся страшний мор. В кожній сім’ї хтось помер. Це було в жнива, у серпні. Не могли люди зібрати врожай, бо не було кому вийти на поле. Зібралися сільські старійшини – церковна двадцятка. Довго вирішували між собою і зійшлися на думці організувати два гурти людей і йти колядувати, прославляти Бога. Один гурт пішов із Лісовиків, а другий – з Копанів, а там, де вони зустрінуться, мали поставити фігуру. Обійшли колядники все село, не минули жодної хати. Зійшлися на перехресті доріг, одна з яких вела до церкви, і поставили скульптуру на тому місці. І хвороба відступила. Люди вийшли в поле, зібрали врожай. Після цього жодна людина в селі не померла від цієї хвороби. За часів радянської влади у 1967 р. місцеві комуністичні активісти прив’язали тросом фігуру до машини ГАЗ-51 і стягнули. У 1992 році її було відновлено.
У Будилові Козівського і Сапогові Борщівського району, щоб врятуватися від холери, з чотирьох сторін сіл закопали хрести. Такі хрести встановлювали і в інших населених пунктах Тернопільщини, зокрема у Жилинцях Борщівського (щоби вберегти село від епідемії тифу, що забрала життя 55 людей у 1919 р., було встановлено чотири хрести). Також збереглися пам’ятні хрести та фігури на захист від епідемій у селах Зозулинці Заліщицького, Свидова Чортківського (18 ст.), Залав’є Теребовлянського, Кип’ячка Тернопільського (19 ст.), Зеленче Теребовлянського (1880 р. встановили фігуру на захист від холери, яка лютувала у цей час в селі. У 2007 році вона була реставрована місцевим скульптором Михайлом Голембйовським), Біще Бережанського (1916 р.), Пищатинці (відновлений у 1991 р.), Поручин Бережанського (оберігання від холери та від «всяких хвороб», відновлений у 1991 р.), с. Потутори (на честь подолання епідемії холери) Шумського району та ін.
На Тернопільщині споруджені й інші фігури святих, які допомагали побороти пошесті. Зокрема, у с. Мильне Зборівського району – св. Димитрія (19 ст.). Фігури цього святого, який допомагав позбутися душевних і фізичних недуг, є й у селах Самолосківці і Сорока Гусятинського, Миролюбівка (1905 р.) Тернопільського району.Поблизу с. Великі Гаї збереглася фігура св. Даниїла (покровителя лікарів, до цього святого зверталися під час важких захворювань), 1834 р.; встановлена батьком останньої жертви холери, що лютувала у Тернополі, – Анастасії Онуферко.
У селі Будки Кременецького району у 1919–1920 рр. жителів села почала «косити» хвороба «сибірка», і от, з метою зупинення цієї хвороби, в селі була збудована у 1920 р. каплиця на честь великомученика і цілителя Пантелеймона (Святий Пантелеймон – покровитель лікарів, до нього звертаються з молитвами у випадку душевних і фізичних недуг, ран). Каплиця цього святого є й у с. Дунаїв (2005 р.), а фігура (1991 р.) із зображенням св. Пантелеймона є у с. Розтоки на Кременеччині. Каплиця названа на честь св. Пантелеймона (кінець 19 ст., дерев’яна) є й у с. Мухавець, що нині у складі смт Вишнівець Збаразького, а також у с. Звенигорд (2007 р.) Бучацького районів.
На Тернопільщині збереглися й фігури святого Роха (покровитель хворих на чуму і холеру, а також тих, хто страждає від шкірних недуг і захворювань ніг. Він також опікун паломників, подорожуючих, хірургів, а також собак і домашніх тварин), зокрема, у смт Залізці, селі Кобзарівка Зборівського району. Минулого року пам’ятник святому Роху встановили й у Тернополі. Ініціатор встановлення доктор медичний наук, академік Михайло Андрейчин зазначив: «Він оберігатиме мешканців Тернополя від різноманітних інфекційних хвороб».
Після припинення епідемії холери у 1873 р. в с. Ридомиль Кременецького району була споруджена й освячена каплиця на честь Марії-Магдалини (селяни вважали, що саме ця свята врятувала їх від пошесті). У с. Колодне у храмі св. Архістратига Михаїла є ікона св. Варвари, яка, за переказами, у 1895 р. врятувала населений пункт від чуми.
Наші прадіди намагалися різними шляхами захиститися від смертоносних пошестей. У Великій Горянці на Кременеччині у 1733 і 1770 рр. від чуми вимирали цілі сім’ї. Щоб запобігти цьому, селяни днями били у церковні дзвони, обходили з колядками серед літа кожен дім. Пошесть відступила.
А ми дивуємося, що священники молебні за відвернення від коронавірусу проводять…
Віктор УНІЯТ-КАРПОВИЧ